З автором книжки ми зустрілися влітку 2023 під колонами Львівського університету ім. І. Франка, хоча листуватися уже понад два роки, зрідка. Маркіян був у червоній футболці й тримав у руках блакитну цеглинку твору «Мрія про Антарктиду». У Львові царював сонячний день, тіні під колонами були контрастними, холодними. Червоне на фоні чорного… Те, що треба: випадкова інсталяція, майже козацький прапор. Подумалося: автор − як прапор, а твір його – нова цеглинка в храмі історії про проникнення українців в Антарктику. Що ж, добре, дуже добре.
Взагалі Маркіян Прохасько написав книжку у 2019-2021, а отримав із друку в 2022, до гарячої фази війни. Втім, презентації та широкий розголос припали на час бойових дій, 2023. (Буквально через декілька годин після нашої зустрічі на Місто Лева знову впадуть рашистські балістичні ракети.) Отже, маємо читво про Антарктику… під час війни. Втім, саме так розставило крапки над «і» життя. У підсумку − чимала книжка, чималий внесок українців не тільки у вивчення Антарктиди, але й у спротив, у боротьбу за правильне… в полярних широтах.
Після кожної подорожі за небокрай, на Північ-Південь, мене теж не одноразово переповнювали схожі емоції − бажання негайно щось виголосити, додати, розповісти про повсякденну роботу полярників, про складне й просте, тепле й холодне, сильне й слабке, та одного разу, у 2015, в Ушуайї (Аргентина), обставини підказали: час знає краще. Це відбувається, коли споглядально-письменницька потреба раптом трансформується у більш значущу, публіцистичну. Тоді, в Ушуайї, неподалік від одної популярної сувенірної крамниці (із пінгвінами на стінах), я помітив декількох русо-туристів із колорадськими стрічками, які уперто демонстрували комусь свій плюгавенький путінізм. Невдовзі у пресі промайнуло, як невідомі нью-неандертальці намагалися фотографуватися на фоні далекої станції «Вернадського», тримаючи у руках ганчірку із символікою динирилинири. Отже, війна розпочалася уже давно, але триває до сьогодні. Тому, продовжуючи працювати у високих широтах, українці чинять чималий спротив, долаючи труднощі, нав’язані Україні божевільними сусідами, які прийшли з Півночі.
У книзі є майже все, що потрібно читачеві, який тільки-но збирається в Антарктику: хто, коли, як, скільки, навіщо, і навіть як не… От те «не», коштує найдорожче. Ба більше, детективним полярним сюжетам у книзі теж знайшлося місце. Читачам же, які сповна звідали Антарктики, автор допоможе відживити яскраві спогади. Блакитна антарктична цеглина книжки є прикладом щирости, акуратности, актуальности. Хіба що порівнянь з Арктикою у книжці іще не багато, та відчувається, із цим автор не забариться.
Твір написала людина відповідальна, спостережлива, прискіплива, делікатна. У книзі читач знайде майже вісімсот посилань на вспомини очевидців й джерела інформації. Велика робота. А це для інтриги: «жодна експедиція не повторюється», «неподалік від української антарктичної станції… розсипалося безліч островів, куди можливо, не ступала нога людини».
Та головне: незважаючи на криваву війну, надскладні обставини, українці продовжують працювати навіть в Антарктиці, до пізнання якої були причетними з найперших років відкриття білого континенту. Працюють наперекір (несподіваним для усього світу) спробам рашистів знищити древню націю, знищити все українське. (Як би не ЗСУ, НАНЦ, полярники, нас би в сучасній Антарктиці вже точно не було. Окупанти забрали б усе. Це є очевидним.) Та хрін їм! Українці в Арктиці-й-Антарктиці були є і будуть.
Василь Придатко-Долін, к.б.н., полярник
Київ-Львів, липень-серпень 2023
Читайте також:
«Мрія про Антарктиду» Маркіяна Прохаська: ода тій, що підкорюється найхоробрішим
«Буйно мрійте»: як з’явився український нон-фікшн про Антарктиду
Цивілізація – це добре, але за її межами – увесь Всесвіт
Василь Придатко-Долін. «Україна-Арктика-Антарктика (живопис, графіка, освіта)»
Василь Придатко-Долін: Україна має колосальний потенціал для досліджень в Арктиці і Антарктиці!
Василь Придатко-Долін: «Cквозь шедшій тогда снѣгъ…»
З краю вічних льодів і пінгвінів: 10 захопливих книжок про Антарктиду
